Пам’ятаємо холодні осені й чорні зими, коли мільйони українців ішли з життя без хліба, без світла, без надії. Коли тиша сіл була голосніша за крик, а пусті колиски – важчі за камінь. Це був Голодомор — спланований, невимовний злочин, який мав зламати народ, висушити коріння, стерти пам’ять.
Але українська душа — вперта, вистояна, закорінена в землю, де кожне зернятко було вистражданим.
Ми вижили. Історія, хоч і хоче здаватися далекою, знову стукає у двері. Циклічність, яка болить: знову ворог, знову морок, знову битва за право бути.
Та ми вже інші.
Ми стоїмо не на колінах — ми йдемо, тримаючись за одне одного, за своє, за правду. Ми знову боремося — за життя, за свободу, за пишне золоте колосся, яке має дозрівати лише під мирним блакитним небом, а не під гуркіт вибухів.
Наш хліб більше ніколи не буде зброєю проти нас.
Наша пам’ять — не рана, а сила.
Наш народ — не жертва, а нація нескорених.
І доки ми пам’ятаємо, доки ми боремося,
доки над нами рідне небо — Україна буде!
